Коли одного симптому достатньо для паніки: що таке іпохондрія та як давати цьому раду.

   

    Коли одного симптому достатньо для паніки: що таке іпохондрія та як давати цьому раду.

  Це природно, проживаючи свою єдину та неповторну життя, виявляти турботу про свій організм. Адже тіло людини — сильне і тендітне водночас. З власною вразливістю ми знайомимося з раннього дитинства, коли зіштовхуємося з фактом, що наше благополуччя залежить від здатності близького дорослого виявляти любов та занепокоєння. Та в процесі дорослішання напрацьовується і здатність людського тіла адаптуватися до зовнішніх викликів. Воно стає більш майстерним, витривалим та сильним. Чим більший досвід давати раду різним викликам, тим сильнішим є наше фізичне та ментальне Я.

  Засвоюючи досвід, мозок людини створює щось на кшталт карти пам'яті, яка збагачена емоційними спогадами. Ця карта складається з ситуацій, які переживаємо ми самі (хворів/ла вітряною віспою та одужав/ла) та з розповідей інших людей (якщо їсти несвіжу їжу, матимеш симптоми кишкового отруєння). Наша пам'ять формує нашу особистість. Те, що ми запам'ятали і чому надали значення, надалі впливає на наше емоційне ставлення у моменті схожої ситуації та на поведінку, яку ми обираємо. Набутий досвід вразливості, тривожні настанови людей навколо, історії про потерпання інших людей, почуті в медіа чи соцмережах, стають причинами того, що у 16,5% людей розвивається стійкий страх якоїсь хвороби, а 5,5% — мають розлад тривоги щодо захворювання.  

То де ж ця межа? Як відрізнити дбайливе ставлення до власного організму від надмірного нав'язливого занепокоєння?

Коли ми цікавимося, як функціонує наше власне тіло і турбуємось про своє благополуччя, ми системно здійснюємо дії, що призвані вирішити ряд практичних завдань: провести всі щіплення за графіком, налагодити харчування та регулярні фізичні навантаження, запобігти чи відмовитися від шкідливих звичок.

За наявності тривожного занепокоєння щодо захворювання людина з площини практичних завдань переходить у площину ймовірностей та сумнівів : 

— соматичні симптоми або відсутні або легкої інтенсивності, проте сприймаються як передвісники катастрофи («я точно хвора», «це точно ця страшна інфекція» тощо);

— тема здоров'я набуває особливої ​​чутливості («будь-який симптом людина може оцінювати як маркер невіліковного захворювання»);

— занепокоєння стає стабільним та щоденним, триває місяцями та обростає регулярними самоперевірками, пошуком завірянь чи уникненням зустрічей із лікарями.

Багато відчуттів, які ми можемо означати як симптоми, викликані природними змінами в організмі та не є маркерами серйозного захворювання. І це факт. Людина не є абсолютно здоровою, вона є достатньо здоровою для проживання своєї неповторної життя. Організм людини — це складний механізм, де щомиті і водночас відбуваються тисячі різних процесів: перетравлюється їжа, кров збагачується киснем через дихання, одні хімічні сполуки розщеплюються на інші, деякі клітини відмирають, а деякі — відновлюються тощо. Такі симптоми як легке запаморочення, підвищення серцебиття, втома, поколювання в руках чи ногах можуть бути звичайними проявами ситуативної реакції на зовнішні чи внутрішні подразники.

   Що можна зробити, аби позбутися надмірного тривожного занепокоєння?

— Прийняти той факт, що мета роботи з цим станом — не усунення симптомів, а допомога собі у зниженні хвилювання за власне здоров'я.

— Навчитися розрізняти корисні та некорисні переживання. Корисні переживання включають пошук конкретних кроків для розв'язання наявної проблеми. Якщо симптом триває якусь годину (від трьох днів) або якщо симптомів кілька, вони зберігаються незалежно від того, чи на них сконцентровано увагу, продуктивною дією є звернення до лікаря. Однак якщо проблема гіпотетична може статися колись, то більш продуктивним буде зосередитися на поточних завданнях. Адже продуктивність — це про дії, що можуть принести реальну користь прямо зараз.

— Бути відповідальними за те, на що ви можете вплинути і прийняти те, на що ви не можете вплинути. Прийняти свої обмеження, 100% гарантії безпеки не існує.

— Практикуйте зустріч зі страхом — на таких активностях будується зона розвитку.

— Якщо ви відчуваєте, що страх і тривожність за здоров'я суттєво впливають на ваше благополуччя, не бойтесь звернутися до психолога чи психотерапевта. Спільно ви зможете пройти цей шлях прийняття собі та ризиків без деструктивних наслідків для життя.  

— Додавайте перфекціонізм у темі здоров'я. «Ідеальне» здоров'я — це не просто оманлива концепція, а як ідея також лишає можливості відчувати та порівнювати. Адже саме завдяки неідеальним різним тілам та наявності больових рецепторів ми здатні розрізняти подразники, набувати важливого тактильного життєвого досвіду, пізнавати світ власної чутливості.

"Ідеальна" система - це не жива система, а роботизований механізм. Отже, прийняття неідеальності відчиняє двері до ментальної свободи. Здорова людина дорівнює неідеальна людина, яка здатна приймати власну природну унікальність.